ЯК СЕБЕ ВЕСТИ З ГІПЕРАКТИВНИМИ ДІТЬМИ. РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ.

Працівникам освітніх закладів завжди треба пам’ятати, що гіперактивність, це не особливості темпераменту чи характеру дитини, не наслідок виховного процесу батьків, а медичний діагноз! Тому батьків треба сприймати не як першопричину «поганої» поведінки дитини, а спробувати зробити їх союзниками і разом, об’єднавши зусилля, допомогти дитині адаптуватися в колективі та отримувати знання.

1. Педагогам було б корисно знати ознаки синдрому дефіциту уваги, адже це ключ до розуміння малечі. Вчителі мають орієнтуватися в особливостях сприймання, уваги, пам’яті гіперактивних дітей, щоб в якомога доступнішій формі організувати розумову діяльність.

2. Дитина з гіперактивністю повинна завжди бути «на виду». Краще, якщо основне місце сидіння в класі буде в центральному ряді, на першій парті або навпроти стола вчительки. Так педагог може максимально стримувати увагу дитини, а для дитини це можливість швидко звернутися за допомогою у разі виникнення труднощів.

3. Завдання, які надаються гіперактивній дитині мають свої особливості. Так, намагайтесь давати завдання які відповідають рівню знань дитини. Оскільки дуже легке чи дуже складне завдання – це привід для швидкого переключення уваги, яку і так тяжко втримати. Наступна особливість – на певний окремий відрізок часу давайте виконувати лише одне завдання, якомога чіткіше проговоривши умову і використовуючи якомога менше слів. І останнє, якщо завдання, яке треба виконати досить велике, допоможіть малечі розбити його на окремі частини і контролюйте виконання кожної.

4. Зведіть до мінімуму відволікаючі фактори навколо місця, де сидить дитина. Тут не повинно бути картин, годинника, дитячих наробок і т. д.

5. Режим дня і план заняття повинні бути якомога більше передбачуваним для дитини. Обов’язково організовуйте фізкультхвилинки, де є можливість порухатися і скинути напругу. Намагайтесь використовувати елементи гри і змагання під час занять.

6. Направляйте енергію гіперактивних дітей в корисне русло. Тобто давайте завдання, де можна проявити активність і після чого можна заслужити похвалу за це. Наприклад, роздати зошити чи картки, вимити дошку, намочити губку, полити квіти і т. д.

7. Створюйте ситуації, в яких гіперактивна дитина може стати експертом. Це дуже гарно вплине на формування самооцінки дитини та на сприймання її в класі. Адже зазвичай, в силу своїх особливостей, такі діти стають «крайніми» у всіляких конфліктних ситуаціях, а тому завжди отримують догани.

8. І останнє, пам’ятайте, такі дисциплінарні міри, як покарання, смикання, окрики, погрози, принижування не покращать поведінку дитини. Швидше за все ви досягнете протилежного результату. Тому намагайтесь ігнорувати негативні моменти і заохочувати позитивні та частіше хвалити гіпердинамічних діток. Корекція їх поведінки зазвичай здійснюється за допомогою медикаментозних і психологічних корекційних програм.

 «Психологічний комфорт як умова нормального психосоціального розвитку дітей»

Профілактика психосоматичних захворювань дитини багато в чому залежить від забезпечення для нього атмосфери психологічного комфорту, починаючи з перших років народження і далі згідно з його життєво важливими потребами.

Основною умовою нормального психосоціального розвитку дитини (крім здорової нервової системи) визнається спокійна і доброзичлива обстановка, створювана завдяки постійній присутності батьків або осіб, які їх заміщають, які уважно відносяться до емоційних потреб дитини, розмовляють і грають з ним, підтримують його.

Створення умов психологічного комфорту (коли навколишнє середовище чинить не травмуючий, а розвиваюче вплив на дитину) отримало назву "психологічної безпеки". Психологічна безпека - такий стан, коли забезпечено успішне психічний розвиток дитини. В цьому випадку адекватно відображаються внутрішні і зовнішні загрози психічному здоров'ю дитини.

Для забезпечення психічної безпеки дитини слід включати наступні заходи:

• систему профілактики психоемоційного стану дитини через тренінги та засобами фізичного виховання: рухливі, народні ігри, гимнастика, водні процедури, спеціальні оздоровчі ігри;

• аромо - та фітотерапію шляхом підбору спеціальних рослин і колірного рішення інтер'єру, сприяють зняттю напруги (кориця, ваніль, м'ята) ;

• роботу з природними матеріалами - глиною, піском, водою, фарбами: арттерапія (лікування мистецтвом, творчістю, захоплює дітей, відволікає від неприємних емоцій, підключає емоційні резерви організму) ;

• надання дитині максимально можливих у цьому віці самостійності і свободи;

• розширення можливості контактів дитини з іншими дітьми та дорослими;

• створення розвивального предметно-просторового середовища.

Які ж психолого-педагогічні засоби  створення психологічного  комфорту повинні бути присутніми у дітей при організації виховної  роботи з ними? Важливо, щоб:

• у дітей переважало позитивне емоційний стан;

• у дитини були присутні бадьорий життєрадісний настрій;

• емоційні реакції дітей були позитивно забарвлені: посмішкою, сміхом, контактом з оточуючими, відсутністю страхів;

• дитину не карали обмеженням рухів;

• частіше використовувався ігровий метод організації роботи з дітьми, так як гра викликає позитивні емоції, підвищує інтерес до занять.

Встановлено, що в основі всіх психосоматичних порушень лежить тривога і депресія, негативні емоції - це основа для розвитку депресії і тривоги.

Причини негативних емоцій у дошкільників наступні:

• зрив первинного стереотипу поведінки (зміна обстановки або спілкування)

• неправильні виховні прийоми (сверхзабота, потурання, надмірна вимогливість, владність) .

• неправильне побудова режиму дня дитини.

• відсутність необхідних умов для ігор та самостійної діяльності.

• створення односторонньої прихильності.

• відсутність єдиного підходу до дитини.

Важливу роль у підтримці психічного здоров'я відіграє вміння зовні висловлювати свої внутрішні емоції і правильно розуміти емоційний стан іншої.

Сприйняття зовнішнього вираження емоцій збуджує відповідні емоційні переживання і реакції.

Володіючи власними емоціями, почуттями дитина здатна тонко розуміти іншу людину.

Невміння правильно висловити свої почуття. Емоції, скутість, ніяковість, або неадекватність прояви емоцій у міміко-жестової мови ускладнюють спілкування один з одним (особливо дітей). В нерозумінні іншої людини криються причини страху, відчуженості, ворожості.

Пізнання самих себе, розуміння емоційного стану і вчинків інших призводить до виникнення почуття симпатії, поваги і співпереживання, що є неодмінною умовою живого спілкування з оточуючими.

Іграшки – «моральні путівники» дошкільників

Хто, окрім вихователя та батьків, навчить дошкільників розрізняти добро та зло, чинити по совісті, співчувати? Путівником дошкільників у світі моральних якостей і добрих вчинків може стати лялька. У вмілих руках вихователя ця улюблена дитяча іграшка є інструментом, через який ненав’язливо виховувати в дітей різні моральні якості, як – от доброта, чуйність, щедрість. Як же використовувати ляльку – «морального путівника»?

Моральне виховання – це двохстороння взаємодія дорослого й дитини. Основою такої взаємодії мають бути суб’єктивні взаємини. Та з огляду на різні об’єктивні й суб’єктивні чинники, у такий спосіб взаємодії не завжди вдається досягнути освітньої мети. Тому у виховний процес вводять умовного персонажа, який для дітей стає авторитетним і близьким, до порад якого вони дослухаються.

Функцію умовного персонажа виконує іграшка як головний атрибут життя дитини дошкільного віку.

Це може бути будь – яка іграшка. Головне – щоб її любили діти й визнавали як авторитетну. Отже, з метою морального виховання можна використовувати різні іграшкові образи. Та звісно, вони мають бути сучасними й відповідати інтересам дітей. Можливо, комусь із дошкільників найліпшим другом стане казковий чи мультиплікаційний персонаж.

Методичні рекомендації щодо використання

Функцію умовного персонажа має виконувати лялька. Називаємо таку ляльку «моральним путівником».

За групами їх можна розподілити так:

• у молодшій групі – Марійка та Іванко;
• у середній групі – Василько, Ганнуся, Катруся;
• у старшій – Наталочка, Петрик, Тарасик.

Кожна лялька символізує певний моральний прояв – моральні почуття й емоції, моральне осмислення, моральний вибір, моральні дії, моральну поведінку, моральні цінності, моральні знання,моральні вчинки тощо.

Із переходом до наступної вікової групи діти не лише знайомляться з новими ляльками, а й продовжують зустрічатися з уже знайомими.

Спорідненість дітей із лялькою обумовлюють їхні вікові особливості й можливості морального розвитку, адже лялька для дошкільника є головною іграшкою.

Вихователь є, так би мовити, посередником між ляльками й дітьми і виконує роль «технічного» помічника. Зокрема, «озвучує» цих чарівних персонажів, а також узагальнено передає їм висловлювання дітей.

Ляльки як «моральні путівники» передусім мають бути реалістичними, схожими на дошкільників. Їм надаються українські імена. Риси обличчя ляльок мають бути виразними й привабливими, вбрання – різної кольорової гами й відповідне до пори року.

Використовуються ляльки із руховими частинами тіла. Так вона зможе «сісти», «прийшовши» до дітей у групу. Ляльки повинні бути приємні на дотик, адже дітям іноді хочеться їх обняти, пригорнутися.

Ляльки не перебувають у груповій кімнаті постійно, оскільки їх місія – систематично приходити до дітей. Частота візитів регулюється залежно від мети, яку прагнуть реалізувати, і виховної ситуації морального змісту.

Лялька «приходить» до дітей у групу 1 – 2 рази на тиждень. Однак якщо з кимось із дошкільників трапиться якась морально неприємна пригода, то лялька «відвідує» дітей негайно.

Лялька наділяється «чарівністю»: вона «знає» про все, що відбувається з дітьми, «бачить», як «живе» група. На допомогу їй використовуються сучасні технічні засоби, з якими обізнані діти. За їх допомогою ляльки «довідуються» про життєві ситуації, у які потрапляють діти.

Принципи використання

Основними принципами використання ляльок під час морального виховання:

• рівність у ставленні до дітей;
• емоційне реагування на поведінку;
• групове й індивідуальне спілкування;
• сюрпризність візиту;
• сталість дій під час приходу;
• стимулювальний вплив;
• моральне наповнення;
• різноманітність форм контактування.

Рівність у ставленні до дітей. Ляльки люблять усіх дітей групи однаково. Вони є «путівниками» як для тих дітей, які вкрай рідко порушують встановлені моральні норми, так і для тих, хто робить це часто.

Емоційне реагування на поведінку. Ляльки радіють добрим справам і журяться через поведінку дітей, яка їх засмутила. При цьому позиція ляльок така: вони не сварять дітей, а наголошують, що  дуже занепокоїлися, оскільки хороша дитина (вказують, хто конкретно) скоїла недобрий учинок.

Групове й індивідуальне спілкування. Ляльки – «моральні путівники» комуні кують як з усіма під час спільної діяльності, так і звертаються до конкретної дитини під час індивідуальних занять.

Сюрпризність візиту. Лялька можуть приносить дітям подарунки: нові ігри, книжки, атрибути для театральних чи сюжетно – рольових ігор, картки із зображеннями моральних ситуацій тощо.

Сталість дій під час приходу. Лялька обов’язково прослуховує «звіт» дітей про те, що з ними відбулося за час її відсутності. Це вона робить не тому, що не знає, адже вона «все бачить», а тому, що хоче почути, як про це розповідатимуть самі діти. Можливо, хтось поділиться «по секрету» сокровенним.

Розповіді про своє життя стимулюватимуть розвиток у дітей моральної самооцінки як одного з показників морального зростання.

Стимулювальний вплив. Ляльки заохочують дітей розповідати про моральну поведінку їхніх однолітків. Розмірковуючи, хто і що добре зробив, діти навчатимуться оцінювати інших. Якщо ж хтось із дітей розповідає про негідні дії своїх однолітків, то лялька висловлює сподівання, ще це трапилося випадково чи ненавмисно, й просить пригадати добрі  справи цієї дитини.

Під час кожного візиту лялька хвалить дітей за добрі справи, співчуває тим, із ким трапилася якась прикрість, обговорює з дітьми їхні вчинки тощо.

Моральне наповнення. Кожна  лялька є уособленням відповідного морального індикатора: вчинку, почуття, судження тощо. Вона має певне моральне наповнювання. Наприклад, лялька Наталочка уособлює моральні цінності, Тарасик – моральні вчинки.

Ляльки презентують дітям розповіді морального змісту про те, що сталося з іншими дітьми – з іншої групи, іншого дитячого садка тощо. Ці історії ґрунтуються на реальних фактах і моральних ситуаціях. У такому разі дітям легше зорієнтуватися й запропонувати варіанти розв’язання цих ситуацій.

Різноманітність форм контактування. Для спілкування дітей із ляльками використовуються різні форми контактування, як – от:

• листування;
• надсилання повідомлень із мобільного телефону чи планшета вихователя;
• ведення «блокнотів» добрих справ, які періодично «читають» ляльки;
• відтворення реалій у малюнках, які вихователь «передає» лялькам.

Отже, лялька – «моральний путівник» стає для дітей другом. Вони починають довіряти їй свої таємниці, просять поради у складних ситуаціях, діляться досягненнями тощо. А лялька, своєю чергою, радіє їхнім успіхам, підказує, як чинити по совісті, та допомагає долати труднощі.

Спостережливий вихователь: який він?

Спостережливість вихователя є основним засобом отримання інформації про внутрішній світ дошкільника. А розпізнавання неповторності та своєрідності кожного вихованця через безпосереднє сприймання його поведінки, дій та вчинків відіграє ключову роль у практичній реалізації педагогіки розуміння.

Сутність педагогічної спостережливості

Спостережливість – це якість особистості вихователя, сутність якої полягає у фіксуванні й адекватній інтерпретації істотних характерних і навіть ледь помітних зовнішніх проявів індивідуальних особливостей розвитку дітей.

Дехто може зауважити, що у процесі своєї професійної діяльності педагог постійно спостерігає за дітьми. Проте дивитися ще не означає бачити, а слухати – не означає чути. Педагогу, який прагне розвивати в собі спостережливість, важливо знати:

• сутність і значення спостережливості для своєї професійної діяльності. З одного боку, це дає змогу педагогу розширити уявлення про педагогічну спостережливість та сприяє адекватній самооцінці прояву цієї якості, а з іншого – мотивує до професійного самовдосконалення;
• зовнішні прояви індивідуальних особливостей розвитку дитини, аби сприймати й адекватно інтерпретувати її поведінку, фіксувати зміни в почуттях і вчинках, визначати причини цих змін;
• типові помилки, яких припускаються педагоги під час інтерпретації тієї чи тієї поведінки дітей, а також умови, дотримання яких дає змогу вихователю бути об’єктивним під час розуміння зовнішніх та внутрішніх проявів індивідуальних особливостей дитини.

Що має знати спостережливий вихователь

( за доктором психологічних наук Вірою Кузьменко)

Спостережливий педагог має володіти актуальною та різнобічної інформацією про такі аспекти розвитку дитини:

5. особистісний – моральне ставлення особистості, самооцінка, самосвідомість; особистісні якості – відповідальність, самостійність, організованість, креативність тощо;
5. інтелектуальний – розвиток пізнавальних процесів, пізнавальна активність, уміння використовувати отримані знання у різних сферах життєдіяльності тощо;
5. емоційно – вольовий – емоції та почуття, здатність зосереджуватися, докладати вольових зусиль, стримувати бурхливі емоційні реакції, довільність поведінки тощо;
5. комунікативно – мовленнєвий – характер спілкування дитини з однолітками, статусне положення  в групі, атмосфера у групі, особливості розвитку мовлення дитини тощо;
6. розвиток потребово – мотиваційної сфери – потреби та домінуючі бажання, переважні мотиви, їх ієрархія;
5. розвиток здібностей та обдарованості – загальні чи спеціальні здібності, ступінь їх розвитку та засоби вираження, провідні інтереси, уподобання, нахили;
5. темперамент та характер – тип темпераменту, провідні риси характеру;
5. сформованість навичок різних видів діяльності – ігрової, трудової, навчальної, образотворчої тощо;
5. особливості взаємодії батьків та дитиною – стиль спілкування, характер взаємодії, ступінь взаєморозуміння тощо;
5. відповідність педагогічних впливів і розвивального середовища індивідуальним потребам та можливостям кожної дитини;
5. відповідність психічного розвитку дитини віковим нормативам, сформованість готовності до навчання у школі тощо.

Спостережливість як основа розуміння

Спостережливий педагог може доволі чітко й точно спрогнозувати майбутні дії вихованця, спроектувати та/або скорегувати стратегію педагогічної роботи з кожним дошкільником окремо та групою загалом. Такі вміння дають змогу вихователю повноцінно реалізувати у своїй професійної діяльності виховну позицію розуміння, зокрема:

• проникати у внутрішній світ дитини; розкривати її риси, звички, схильності та здібності, потреби й інтереси, почуття й переживання, що є підґрунтям для виявлення індивідуальних особливостей і загальних тенденцій становлення особливості дитини, прогнозування її подальшого розвитку;
• розуміти причини поведінки дитини; її цілі, думки, наміри в певній ситуації життєдіяльності; розкривати зв’язки між вчинками дошкільника та їх наслідками;
• виявити особливості розвитку як окремого вихованця, так і дитячого колективу загалом; взаємодії між дітьми, їхніх стосунків тощо;
• визначати наявну модель сімейних стосунків у родинах вихованців, стиль сімейного виховання, прихильність та ставлення дитини до батьків; ефективність обраних методів і прийомів роботи з батьками;
• створювати підґрунтя для побудови особистісно орієнтованого та індивідуально диференційованого освітнього процесу; визначати дієвість використаних педагогічних методів і прийомів, ефективність створеного розвивального середовища;
• вносити ситуативні й стратегічні зміни у власну педагогічну діяльність для активізації внутрішніх ресурсів дитини тощо.

Функції спостережливості

З огляду на сутність спостережливості та її значення для оптимізації освітнього процесу виокремлюють такі її функції:

• дослідницька – збирання, аналізування, систематизація та класифікація інформації щодо індивідуально - психологічних особливостей дітей, таких як тип темпераменту, самооцінка, особистісні якості та інтересу тощо;
• організаторська – оптимальна організація різних видів діяльності дітей, ураховуючи індивідуальні особливості кожного дошкільника;
• стимулювальна – створення сприятливих умов для гармонійного психічного, фізичного, соціального розвитку дитини на основі отриманої інформації про індивідуальні особливості дошкільника;
• прогностична – передбачення результатів і наслідків власної професійної діяльності;
• контрольна – визначення індивідуальних особливостей розвитку дитини;
• регулювальна, або корегувальна, - виявлення розбіжностей між завданнями дошкільної освіти та станом їх розв’язання в ДНЗ.

Причини помилок у розумінні дитини

Результати спеціальних досліджень і психолого – педагогічний досвід свідчать, що найскладніше для вихователя – об’єктивно фіксувати поведінку, дії та вчинки дітей. Передусім це зумовлено тим, що педагог має справу зі складною психічною реальністю. Розуміння цієї реальності може супроводжуватися низкою помилок, яких педагоги припускаються неусвідомлено, зокрема таких:

• наявність у вихователя стереотипів щодо дитини, що можуть викривляти сприймання та інтерпретацію фактів її поведінки, дій та вчинків;

 (Якщо дитина з багатодітної сім’ї, то вона – сором’язлива, невпевнена, потребує більшої уваги від дорослого);

• вплив загального враження про дитину чи подію на сприймання і відтворення з пам’яті її характерних особливостей, так званий ефект ореола. У такому випадку вже сформований образ вихованця виконує роль ореола, що заважає педагогу бачити справжні риси та прояви дитини;

(Вважаючи дитину агресивною, вихователь під час спостереження прагне у всьому знайти підтвердження своєї думки).

• оцінювання об’єкта, який сприймає педагог, перебільшено позитивно чи негативно – ефект поблажливості (озлоблення);

(Під час спостереження за своїм улюбленцем вихователь звертає увагу лише на позитивні прояви, перебільшує досягнення дитини, не помічаючи її негативні дії тощо).

• оцінювання дій і вчинків вихованця усереднено через острах остаточних суджень про нього – помилка усереднення;

(Вихователь може необ’єктивно «розшифровувати» дії та поведінку дитину під час вивчення ефективності педагогічного впливу, зокрема стверджувати, що у всіх дітей все виходить, усі зрозуміли матеріал, правильно та чітко дотримуються інструкції тощо, оскільки прагне уникати можливого осуду з боку керівництва).

• спотворене сприймання поведінки, дій та вчинків дитини внаслідок приписування їй властивостей, рис, якостей або здібностей, які притаманні самому педагогу і які можуть бути зовсім не характерні для дитини – помилка проекції;

(Якщо само організованість як риса особистості розвинена в педагога на високому рівні, то він переконаний, що вона характерна і для дітей, тож очікує від них відповідної поведінки. Свою увагу педагог зосереджує на фіксуванні, аналізуванні та інтерпретації тих зовнішніх проявів вихованців, що свідчать про сформованість у дошкільників

самоорганізованості).

• схильність під час спостереження за дитиною ігнорувати або забезпечувати наявність тих її властивостей, рис, якостей або здібностей, які характерні для самого вихователя – помилка контрастності. Це призводить до нібито виявлення в дитини тих властивостей, рис, якостей або здібностей, які протилежні тим, що притаманні педагогу;

(Вихователь переконаний, що дошкільники ще не здатні бути само організованими. Тому свою увагу зосереджує на фіксуванні, аналізуванні та інтеграції тих зовнішніх проявів вихованців, що підтверджують це його переконання).

• хибне оцінювання вихователем одного зовнішнього прояву поведінки на основі аналізування іншого – помилка корекції.

(Рівень розвитку мовлення дитини педагог оцінює за його швидкістю).

Уникнути суб’єктивності під час оцінювання поведінки, дій та вчинків дітей педагогу допоможе дотримання низки правил.

Як об’єктивно оцінити поведінку, дії та вчинки дітей

Рекомендації для педагогів

Аби уникнути суб’єктивності під час оцінювання різних проявів індивідуальних особливостей дитини, вихователь має дотримуватися низки правил:

5. спиратися на інтерпретацію лише кількох зовнішніх ознак,які в сукупності є свідченням прояву тих самих індивідуальних особливостей дитини (батьків, педагогів);
5. фіксувати не лише окремо вирваний із контексту факт поведінки, дій або вчинку дитини, а й звертати увагу на загальну ситуацію;
5. бути неупередженим у процесі фіксування фактів, уникати оцінних суджень;
5. звертати увагу на гармонійну єдність зовнішніх проявів індивідуальних особливостей дитини (що говорить дитина або батьки; яка у них інтонація, міміка, постава, жести тощо), адже вербальні й невербальні прояви мають передавати єдиний психологічний зміст;
6. не довіряти першим враженням від спостережуваного явища;
5. не приписувати дитині своїх якостей і не пояснювати її поведінку з власних позицій;
5. уміти ставитися до дитини неупереджено;
5. дотримуватися принципів високої точності, глибини й повноти в процесі фіксування факту, а пізніше – його аналізування та інтерпретації;
5. помічати все істотне й важливе; бути уважним до деталей, які мають значення для правильного розуміння індивідуальних особливостей вихованця;
5. враховувати ті зрушення і зміни, які відбуваються у розвитку дитини, - стежити за тими уміннями, здібностями, які розвиваються, і тими, що не піддаються педагогічному впливу.